Підручники для школи
 

Дніпропетровське відділення Малої академії наук України


запам'ятати

 

ПАТРІОТИЧНА ОНЛАЙН РУБРИКА «ГЕНЕТИЧНА ПАМ'ЯТЬ НАЦІЇ»

3 лист. 2022
Сьогодні завісу таємничості однієї із сторінок історії України підняв Артем Карпенко, учень 7 класу філії Дерезуватської гімназії Первомайського ліцею Іларіонівської селищної ради

«Народе України. Твоєю силою, волею,

словом стала на Землі українській вільна Народна Республіка.

Михайло Грушевський

 Здобуття незалежності нашої країни є великою заслугою багатьох поколінь українців, які здолали складний і довготривалий шлях, віддавали свої сили й прагнення задля досягнення одвічної мрії – незалежності, самостійності, єдності, державності. Якщо уявити, що країна – це дім, то Україна все ще в процесі будівництва. Є міцний фундамент – століття боротьби за можливість жити в єдиній і незалежній країні. Є стіни – Конституція і законодавство; є дах – визнання незалежності і суверенітету України іншими країнами та членство України у міжнародних організаціях. Однак поки не все добре всередині цього будинку.

 У 2014 році росія (з малої букви пишу цю країну, бо вважаю її не державою) окупувала Крим і розпочала війну на Донбасі, а 24 лютого 2022 року російська армія розпочала широкомасштабне вторгнення на територію України по всій довжині спільного кордону і з території Білорусі.

 Україна 8 років дає відсіч агресору, а тепер веде справедливу війну за відновлення своєї територіальної цілісності. 

 Державу творять не політики і генії – державу творить народ! Та все ж на чолі українського державотворення були і є непересічні громадяни, які своїми діями, подвигом стверджують, що Україна була, є і буде. І це незаперечна істина.

 Та свою статтю я хочу присвятити одному із провідних державотворців ХХ століття – Михайлу Сергійовичу Грушевському, історику, соціологу, письменнику, педагогу, державному і політичниому діячеві, авторові багатотомної «Історії України-Руси» та «Нарису історії українського народу».

 Грушевський був нащадком давнього козацького роду, який походив з Чигиринщини, сьогодні Черкаська область. Дід Грушевського, який благословив свого онука на навчання у Києві в університеті Святого Володимира, був за життя нагороджений двома орденами Святої Анни, бронзовим хрестом, орденом святого рівноапостольського Володимира, – і йому було подаровано дворянство.

 Дитячі роки Грушевського пройшли на Кавказі. До школи Михайло пішов пізно. Батько, досвідчений педагог, віддав його до нижчої «кляси», ніж дитині роками належалося, дарма що він був дуже добре з дому підготовлений до тої «кляси». Боявся, щоб хлопець не мав труднощів у науці. До того ж школа була чужа, російська, і батьки хотіли довше мати дитину під своїм оком. Згодом Грушевський продовжує навчання в Київському університеті, на історико-філологічному відділенні. Щоправда, університет діяч згадував з певним розчаруванням: будь-яке вільнодумство студентів придушувалося російською владою. Втомлені від гніту, викладачі уникали позаурочної співпраці зі студентами.

 Проте саме в університеті Грушевський знайомиться з Володимиром Антоновичем, видає під його керівництвом перші історичні есе. На третьому курсі майбутній історик отримує золоту медаль за наукову роботу «История Киевской земли от Ярослава Мудрого до конца XІV века».

 У 1894 році Михайло переїжджає з Києва до Львова та починає викладати на кафедрі всесвітньої історії. Грушевський як учитель був дуже ввічливий і приступний. До молодих студентів не говорив інакше, як “пане-товаришу”. І справді був для них прихильним товаришем. Він усе вмів: заохочувати молодь до праці, давав поради у важких питаннях, підтримував знеохочених. Часто запрошував студентів до своєї хати, де мав чудову бібліотеку; у кожній хвилині двері його помешкання були для них відчинені, він ніколи не шкодував свого дорогоцінного часу на балачки з “недопеченими” вченими.

 Грушевський наполегливо працює над історичними статтями. Але це й не дивно: мав надзвичайну працездатність. Спав 4 години на добу, увесь свій час присвячував роботі. 

 У своїх політичних поглядах Михайло Грушевський був прихильником національного розвитку України. Через тиск польської влади, історик повернувся до Києва у 1905 році,  а згодом – переїжджає до Петербурга, де брав активну участь у роботі Української Фракції та Українського Клубу.

 У 1907 році  створює нелегальне об'єднання – Товариство українських поступовців. Це – єдина на той час українська організація ліберального напряму. Через це та ряд інших причин, російська влада була вороже налаштована до вченого. Згодом, у 1914 році, Михайла заарештують та відправлять до Симбірська за звинуваченням у шпигунстві.

 Після заслання, яке тривало два роки, Грушевський повертається до Москви, знову розпочинає активну громадсько-політичну діяльність. Прагнув об'єднати українців. Тому в 1917році Михайла було обрано головою Української Центральної Ради. І він приєднується до партії соціалістів-революціонерів. Паралельно з політикою, вчений продовжує займатися історичною діяльністю.

  У березні 1917 року, після повалення російського царя,  в Києві починає формуватися Українська Центральна Рада, яка 7 березня заочно обрала Грушевського головою. Викликаний телеграмою, 13 березня він повертається з Москви до Києва, де ставить питання про культурне відродження українського суспільства – заснування національних шкіл, політичних товариств тощо. Політик із натхненням виступав перед присутніми, закликав співвітчизників активно будувати нову Україну, відроджувати ідентичність нації, її освіту та культуру. Відомо про цікавий факт: на пропозицію Грушевського 12  лютого 1918 року на засіданні Малої ради в Коростені гербом УНР був затверджений тризуб (для мене це стало несподіванкою).

 Отже, Михайло Грушевський – творець української наукової історіографії, автор монументальної десятитомної “Історії України-Руси”. Свою працю молодий учений почав писати у Львові на вулиці Длугоша, 5 (нині Кирила і Мефодія). Мешкаючи у цьому будинку, Грушевський вважав себе щасливою людиною не лише у праці, але й в особистому житті. Молодому професорові доля подарувала зустріч із львівською вчителькою Марією-Іванною Вояківською, донькою греко-католицького священника Сильвестра Вояківського з Тернопілля. Згодом вона стала його дружиною. Відомо, що «Історію України-Руси» Грушевський присвятив саме їй. Вихід у світ нового дослідження українці сприйняли з великим захопленням, оскільки фактично у праці описано справжню історію нації. В цьому багатотомнику вчений науково обґрунтував схему розвитку історії українського народу.

 Отож Михайло Сергійович Грушевський  є автором двох тисяч праць у галузі української й світової історії, історіографії, літератури, соціології, етнографії, археології. Він увійшов до історії українського народу як найбільший  літописець усіх часів, полум’яний патріот нації, невсипучий борець за відновлення української державності, голова Центральної Ради незалежної Української Народної Республіки, перший Президент  України.

 Українці пишаються своїми видатними діячами: встановлюють пам’ятники, називають вулиці. Не забули й про Грушевського. Недарма його портрет зображено на банкноті номіналом 50 гривень та на пам’ятних монетах 1996, 2006 та 2016 років. Іменем Михайла Грушевського названо багато вулиць, проспектів і площ в Україні.

 Кирило Галушко писав: "Грушевський має бути на першому місці, адже він був наскільки загальновизнаним лідером, що на початку революції навіть не виникало питання, хто очолить рух». Мене зацікавила книга Михайла Сергійовича «Історії України-Руси», тож у майбутньому планую більш детальніше познайомитися із її змістом, а постать політичного діяча вважаю фундатором у формуванні Української держави та нації».

Витримаємо, переможемо, відбудуємо!

Віримо в перемогу, підтримуємо ЗСУ.
Все буде Україна! 
#генетичнапамятьнаціїмандніпро