Напередодні вторгнення агресора я активно готувала своє дисертаційне дослідження до публічного захисту: вичитувала роботу, вносила правки, упорядковувала бібліографію. Паралельно працювала в Державному архіві Дніпропетровської області – збирала матеріали для подальших наукових робіт. Читала пари і мріяла, що закінчиться зима, карантин і я знову побачу зацікавлені очі студентів.

    Проте зима в нас триває із 24 лютого і досі, не дивлячись на те, що на вулиці вже вересень. Перші тижні були як в тумані: відчай, лють, страх, цілковите нерозуміння того, що відбувається навколо. Проте, на допомогу прийшли студенти, з якими продовжувала зустрічатися онлайн і не стільки для того, щоб дати навчальний матеріал, скільки – щоб підтримати та заспокоїти. Адже вони – діти, які є світлим майбутнім нашої держави.

   Кожен із нас робить свій внесок у перемогу. Разом з рідними та знайомими готували нашим воїнам різноманітні смаколики, а скільки було спечено пиріжків! Це і гуманітарна допомога внутрішньо переміщеним особам, різноманітні донати на потреби ЗСУ.

   Вересень для школярів та студентів щороку символізував нову сходинку їхнього життя. Але цього року вони змушені навчатися не в світлих і затишних кабінетах та аудиторіях, а через екрани ноутбука, планшета чи телефону. Вірю, що ми скоро переможемо і зможемо безтурботно ходити вулицями, посміхатися прохожим, зустрічатися та обійматися з близькими і дорогими нам людьми.

     Україна переможе і вийде з цієї війни новою, міцною, загартованою і вільною!»

     Залишаймося в безпеці, будемо здорові, будемо сильні!

     Все буде Україна!

#разомдоперемогимандніпро