Вже по Святій Вечері українці починали ходити по хатах, піснями та відтворенням побутових сценок поздоровляли господарів та їхніх дітей та вінчували їм злагоду й достаток. Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий Вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині — на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західному Поділлі йдуть колядувати на другий день свят вранці.

      Готувалися до колядування заздалегідь — виготовляли колядницькі обладунки: восьмикутну зірку, маски Кози, Ведмедика. Різдвяні колядницькі гурти споряджали переважно парубки. Вони обирали отамана — хлопця, котрий вирізнявся спритністю, дотепністю і якого в селі поважали. Крім того, він мав уміти гарно починати пісню, зробити в ній вивід. Традиційний одяг колядницьких ватаг — білі та коричневі кожушки й свитки, чоботи власної роботи, хустки або віночки у дівчат. Святкові ватаги залежно від регіону різнилися своїм кількісним складом і обрядовими персонажами.

Колядуйте! Колядуйте!
У сопілку дужче дуйте!
І на свій Різдвяний спів
Не жалійте голосів!
Нехай Ангели почують,
Українці як святкують.
Хай почує в небі Бог,
Як ви любите Його!

Щоб дотриматись порядку,
Милі хлопчики й дівчатка
Починають знов з початку
Вчора вивчену колядку:

Коляд, коляд, колядниця!
Гарна з медом паляниця!
А без меду не така!
Дайте, дядьку, п’ятака!

Шепче білочка руда:
Гарна ваша коляда!
Віє вітер десь із лугу:
Починайте пісню другу!

Діти весело святкують –
колядують, колядують
із натхненням і любов’ю.
Дай же, Боже, їм здоров’я!