Щастя можна знайти навіть в найтемніші часи,
якщо не забувати звертатися до світла
Джоан Роулінг

«Історія стала моїм найбільшим захопленням ще з раннього дитинства. Пам’ятаю, як у 6 років мені подарували дитячу енциклопедію. У ній було все: від астрономії до географії, від ботаніки до анатомії, проте найбільше мене захоплював саме розділ історії – яскраві ілюстрації, цікаві дописи до них. Чітко пригадую як мріяв стати єгиптологом, як Говард Картер, та віднайти таємну усипальницю фараона.

Йшов час, проте захопленість історією та жага до дослідження лише зростала. У школі я розпочав свій шлях до науки – вперше взяв участь у міській олімпіаді. Саме тоді я зрозумів, що наука – моє особисте щастя, моє покликання. Мала академія стала наступною ціллю. Вже у 10 класі юридичного ліцею мені випала можливість представити свою науково-дослідницьку роботу на Дні науки – заході, який щорічно проводиться серед учнів закладу задля популяризації науки та підтримки прагнення до дослідження, і на який запрошують доцентів з університетів міста. Це неймовірна можливість для будь-якого ліцеїста – проявити себе. Саме на ньому мені пощастило зустріти майбутнього наукового керівника – Каюк Світлану Миколаївну, якій я безмежно вдячний за той неймовірний досвід і знання, отриманні у МАН. Особисто для мене це не просто абревіатура, не просто організація, це сім’я! Пройдуть роки, проте ті приємні спогади від роботи з неймовірними спеціалістами, проведених досліджень, цікавих екскурсій та наукових заходів – залишаться назавжди. На сьогодні я вже студент, навчаюсь в університеті, але досі, за можливості, беру участь у заходах, що проводить Мала академія наук. Моменти у МАН я не забуду ніколи, так само як і один день, який змінив усе, не лише в моєму, а й  в житті мільйонів.

24 лютого: лекції, завдання додому, підготовка до захисту проєкту – мав би бути звичайний четвер. Проте цей день розділив життя кожного українця на «до» та «після»… Ніколи не забуду погляд сусіда по кімнаті, який розбудив мене зі словами: «Там біля Дніпра чутні вибухи…». Прокинувшись, я навіть не зрозумів, що відбувається, просто не міг повірити, доки не прочитав новини. Це міг би бути найгірший кошмар уві сні, проте це була реальність, і вже третій місяць з цим жахом живе кожен українець. Перші три дні війни я провів в Одесі – зі страхом від кожного шороху, гуркоту. Звук  машин здавався звуком «чужого» літака, який почне обстрілювати мій гуртожиток. Дві ночі я бігав з кімнати до підвалу, коли чув вибухи. Здавалося, що наступив справжній  апокаліпсис. Перші два тижні у мене не було змоги зосередитись, не розумів нічого, не міг працювати, говорити з кимось, а стан депресії, відчуття апатії були уже буденністю. Раніше активний, компанійський, балакучий я просто зник. Кожному з нас потрібен був час, щоб прийти до тями і рухатися далі, головне – вчасно це зрозуміти.

Мені пощастило спостерігати за об’єднанням суспільства, цілої нації проти спільного ворога, як кожен робив свій вклад у спільну справу. Це надихнуло мене зробити щось корисне у складний для країни час, тому я став волонтером. Згодом, усі українці почали усвідомлювати, що війна не закінчиться ні за три дні, ні за місяць, ні за два місяці, і те, що у такий важкий момент необхідно працювати, навчатися, не покладати рук, допомагати державі своїми зусиллями, і що життя повинне продовжуватись! Тоді після новини про початок дистанційного навчання, я усвідомив, що кращого моменту для того, щоб присвятити себе науці, дослідженням, навчанню не буде ще скоро.

Весь цей стрес запустив резерви мого організму, дав новий стимул продовжувати займатися тим що приносить щастя – наукою. Здавалося б найтемніші часи приходять в наше життя лише пліч-о-пліч з депресією та суцільним негативом, але слід завжди пам’ятати, що «навіть після найтемнішої ночі настає світанок». Тому хочу побажати кожному знайти той самий промінь світла у ці найскладніші часи, знайти себе і пам’ятати, що після перемоги ми неодмінно заживемо у прекрасній і вільній рідній Україні!».

Залишаймося в безпеці, будемо здорові, будемо сильні!

Все буде Україна! 

#разомдоперемогимандніпро