«24 лютого 2022 року – день, який українці не забудуть ніколи.

Пам’ятаю ранок 24-го, здавалося, що це все сон – і в реальному житті такого просто не може бути. Війна? В 21 ст.? Серйозно?! Коли весь світ об’єднується для боротьби з пандемією, голодом, коли існує безліч глобальних, соціальних, особистих проблем, саме в цей непростий для всіх час російська федерація, не маючи гідності та сміливості оголосити війну, підступно порушує кордон суверенної європейської країни та починає бомбити її міста, влаштовує геноцид українського народу.

Після невіри, розпачу, страху настала лють та жага помститися за кожного тата, який поклав своє життя за свою родину та Україну, за кожну маму, яка більше не обійме свого сина чи доньку, за кожну дитину, яка не народилася, за кожного однокласника, який замість того, щоб навчатися та готуватися до ЗНО,  змушений сидіти в укритті під час повітряних тривог.

Впевнена, що кожен українець ставить собі питання,  що я можу зробити для наближення перемоги? Відповідь проста – волонтерити, просто працювати,  сплачувати цим податки до бюджету, підтримувати психологічно рідних та друзів.

Особисто я свої кишенькові гроші перераховую на ЗСУ,  добре навчаюся та обов’язково піду складати ЗНО навіть під звуки сирен, навіть ризикуючи своїм життям, бо війна обов’язково закінчиться нашою перемогою – і тоді Україні потрібні будуть висококваліфіковані працівники для підняття економіки.

Чи страшно мені – так, але зараз така реальність, і ми повинні зробити все, що в наших силах і ми це робимо. Хоча, ні, ми робимо набагато більше.

Слава Україні!

Україна понад усе!».

#разомдоперемогимандніпро