«Національний герой України.

        В наш час Романа Шухевича багато людей вважають зрадником і нацистським злочинцем, хоча насправді він зробив великий внесок в незалежність нашої країни, борючись проти нацистів і очолюючи антикомуністичний спротив. Тому, я вважаю, що кожен українець повинен знати його справжню історію. Шухевич став одним з найяскравіших лідерів національного руху за незалежність України під час Другої світової війни і в перші роки після неї. «Нічого я не можу зробити, тому що ідею я люблю сильніше за тебе і сина», – записав слідчий НКҐБ слова Наталії Шухевич -Березинської у протоколі її допиту. Так нібито їй відповів чоловік – Роман Шухевич, коли намагалася вмовити його покинути політику ОУН і взятися за облаштування родинного життя.

       Роман Шухевич походив зі славного українського роду. Його прадід, священник Йосип Шухевич, першим в українській літературі перекладав Вергілія, Шиллера, Вальтера Скотта. Дід, професор Володимир Шухевич, був активним учасником товариства «Просвіта» і дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка. Володимир Шухевич був автором дослідження «Гуцульщина», найґрунтовнішої праці про гуцулів у 5 томах. Дядько Степан Шухевич був адвокатом і оборонцем прав українців на гучних політичних процесах у Польщі. Батьків Романа Шухевича більшовики арештували і вислали за межі України, де вони невдовзі померли. Сам Роман успішно закінчив Львівську академічну гімназію і Львівську Політехніку, отримав диплом інженера. Захоплювався музикою, співами та спортом.

      Навчаючись у 1917-1925 роках в Академічній гімназії, Роман мешкав у Львові під опікою бабусі Герміни. У неї деякий час винаймав кімнату полковник Євген Коновалець – Командант УВО. Гімназист Роман часто спілкувався із полковником, прислухався до його розмов, які справили великий вплив на формування свідомості й характеру майбутнього Командира УПА.  Казав товаришам: «Я не стараюсь бути фаховим піяністом. Це було б і неможливе для мене спокійно вправлятись на фортепіяні, коли я знаю, що навкруги діється з нашим народом». 

      Після початку Другої Світової Війни, Україна була затиснута між двома найстрашнішими в історії людоненависницькими режимами – СРСР та Третім Райхом. На початку 1939 року Роман Шухевич прибув до Закарпаття, де взяв участь у розбудові Карпатської Січі – збройних сил молодої Карпатської України. Став учасником боїв проти угорських окупантів. Після розколу ОУН у 1940 році, Роман Шухевич підтримав Степана Бандеру. Був призначений крайовим провідником ОУН на західноукраїнських землях. Шухевич також виступив прихильником демократизації політичної програми ОУН, залучення усіх поневолених народів до боротьби проти нацизму і комунізму. Ще в травні Роман Шухевич виїхав на військову підготовку до німецької розвідувально -диверсійної школи в польському місті Криниця. Він став одним із командирів батальйону "Нахтіґаль", сформованого з українців. Але був категорично проти залучення, до якихось каральних акцій, до акцій реквізиції, адже вважав, що підрозділи створені, щоб воювати, а не грабувати.

     Було розуміння у лідера націоналістів, що німці використають українські надії у своїх цілях, тому говорив, що не варто покладати великі сподівання на допомогу. Але прагнув використати цю нагоду для створення військових об’єднань українців.

    Керівництво абверу – німецької розвідки – дозволило створити українські підрозділи в складі вермахту, сподіваючись, що вони виконуватимуть розвідувальні та контррозвідувальні завдання.

       Однак непорозуміння щодо мети створення «Нахтігалю» вилилися в конфлікт між німецьким й українським командуванням уже на початку існування батальйону. Його вояки відмовилися від присяги на вірність Гітлеру й Німеччині. «Присягати на такий зміст не сміємо і мусимо внести протест», – сказав тоді Роман Шухевич, за свідченням очевидця.

       Однак це не входило в плани Третього рейху, і багато активістів ОУН, зокрема і Степан Бандера, потрапили в концтабір. Роману Шухевичу вдалося втекти і 1943 року він очолив УПА. Шухевич розумів, що його боротьба – шлях в один кінець: або перемога, або смерть. Це розуміли і повстанці, яких під командуванням Шухевича налічувалось більше ста тисяч. У липні 1944 року Роман Йосипович був обраний головою Генерального Секретаріату і генеральним секретарем військових справ Української головної визвольної ради. Роман Шухевич, керуючи Організацією Українських Націоналістів, показав себе талановитим політиком. Саме під його керівництвом ухвалено програму національно-визвольного руху. А в листопаді за його участю проведено Конференцію поневолених народів, своєрідний антикомуністичний Інтернаціонал, що мав стати основою антирадянського фронту боротьби народів СРСР.

       Роман Шухевич уважав, що єдність українського визвольного руху є важливою запорукою успіху. Саме його принципи і норми політичної та військової діяльності стали концептуальною основою української визвольної боротьби 1940-1950-х років.

       Після закінчення війни, він звернувся до бійців і командирів Української повстанської армії. Він наголосив: «Великий вклад у перемогу над Німеччиною внесли й Ви, Українські Повстанці. Ви не допускали, щоб німець свобідно господарив на українській землі й вповні її використовував для своїх загарбницьких цілей. Ви не дозволяли йому грабити українського села, не допускали до вивозу в Німеччину. Ваша караюча рука гідно відплачувала за розстріли й палення сіл... У боротьбі з Німеччиною наша Українська Повстанська Армія зорганізувалася і пройшла першу бойову школу».

         Роман Шухевич командував УПА протягом семи років. За ним наполегливо полювали радянські органи державної безпеки. Попри це, тривалий час йому вдавалося «пошити в дурні» всю сталінську каральну систему. Навіть двічі – у 1948 і 1949 роках – за фіктивними документами лікуватися у радянських санаторіях в Одесі на узбережжі Чорного моря. При цьому Шухевич подорожував літаками і поїздами, відвідував музеї і театри. Та зрештою спецслужби вийшли на слід Р. Шухевича. 5 березня 1950 року він загинув у бою в селі Білогорща . Це болісно вдарило по національно-визвольній боротьбі, але постать Романа Шухевича не припиняла бути тим орієнтиром, за яким йшли і на життя, і на смерть цілі покоління українських націоналістів.

          Діяння Шухевича довели, що за долю країни відповідальна навіть звичайна людина, яка не хоче жити під гнітом рабства. Люди повинні боротися за вільне життя, нехай це і здається неможливим і самовбивчим. І зараз в нас намагаються забрати нашу історію, нашу свободу і наші права, а це означає, що боротьба Романа Шухевича все ще триває, і тільки від нас залежить, чи скоро буде його справа доведена до перемоги. Україна ніколи не зломиться!

Витримаємо, переможемо, відбудуємо!

Віримо в перемогу, підтримуємо ЗСУ.
Все буде Україна! 

#генетичнапамятьнаціїмандніпро