«24 лютого 2022 року, четвер. Селище Христофорівка Лозуватської сільської ради Криворізького району Дніпропетровської області. … Лариса прокинулася рано. Глянувши на годинник в телефоні побачила, що дзвонив їй син. Вона набрала номер і запитала:

- Сину, ти дзвонив? Що сталося?

- Що,що, мамо, війна…

- Яка війна? – здивовано запитала жінка.

- Росія на нас напала, - сказав хлопець.

– По Інгульцю і Макулану ракетами бомбили. Так бахнуло, що аж вікна задзеленчали, хоч я живу в іншому кінці міста.

Жах і здивування відчула жінка… Від жаху похолонуло в душі… А здивування було від того, що ще зі школи запам`ятала рядки: «Україна і Росія – нерозлучні дві сестри…» Хоча , яка там сестра, як уже вісім років росіяни вбивають наших захисників в АТО. А тепер видно, хочуть всіх людей понищити і загарбати нашу родючу і квітучу землю. Думки літали туди-сюди, не знаходячи собі місця.

- Ти там обережно , синку, - сказала вона і швиденько подзвонила своїй колезі по роботі – Тетяні.

- Може – це провокація? – припустила та…

- Аби ж то! Нічого собі провокація.

- На роботі все з`ясується. Спокійно йдемо працювати… …

У школу, як завжди, бігли діти, весело щебечучи між собою. Ніхто з них не знав, що за годину їхнім батькам повідомлять, щоб вони їх забрали додому. … Дівчата різного віку готували фотосесію: « Я схожа на Лесю Українку…», бо 25 лютого День народження нашої славнозвісної поетеси…

Та коли мама Діана сказала, щоб доня їхала додому, вона злякано відповіла: - Я боюсь…

Директорка нашої гімназії – Любов Олександрівна Мотуз терміново зібрала вчителів і повідомила, що це зовсім не провокація, це – війна. Дітей батьки забрали додому. А вчителі розробили графік чергувань у школі, щоб показувати людям дорогу до бомбосховища… У сільраді встановлено сирену. Під її страшні та пронизливими звуками люди йшли до бомбосховища разом із дітьми та домашніми тваринами. Чергові вчителі вказували їм шлях, прислухаючись до далеких вибухів, мабуть, під Миколаєвом чи Зеленодольськом…

Зразу ж, на чолі зі старостою Володимиром Віталійовичем Троценком було створено загін оборони селища та введено комендантську годину; а також оголошено режим темноти у ночі, щоб убезпечити життя мешканців селища. Так розпочалися будні воєнного часу… Рашисти звірствують: бомблять мирні міста, убивають мирних українців, ґвалтують , грабують, хочуть нас роз’єднати і стерти з лиця землі. Та вони прорахувались! Наші хлопці навчилися воювати, нас підтримує усе прогресивне людство світу…

Але нещасним людям треба десь тікати, переїжджати із захоплених територій від зруйнованих домівок … Тому знову наші вчителі напоготові. Для біженців і вояків вирішили готувати нашу національну страву - вареники. Разом із мешканцями селища варили картоплю вдома, місили тісто і всі разом ліпили у шкільній їдальні вареники. Щоб допомогти нашим воїнам педагогічний колектив вирішив виготовляти маскувальні сітки. На заклик знову відгукнулися наші христофоровці. Люди зносили сітки, одежу і працювали: одні розпорювали одежу, інші різали стрічки, треті в’язали сітки. Представники ЗСУ дякували всім і замовляли сітки, які їм були потрібні. Хочеться обійняти всіх наших людей і подякувати за підтримку вояків. …

Війна війною, а навчання у школі продовжується. Наші герої-вчителі проводили онлайн уроки та заняття у Classroom, а після уроків знову йшли в’язати сітки. І нехай не думають наші вороги, що ми забудемо рідну мову, рідну українську пісню, історію свого народу, не навчимося рахувати і читати, знати біологію і хімію, а також англійську мову.

Наші випускники всі стали студентами ліцеїв і коледжів. Вони - майбутнє нашої України-неньки. А ми продовжимо навчатись і будемо справжніми освіченими людьми, які шанують і захищають свою Батьківщину.

Липень. «Моя бабуся, Ірина Сергіївна Роман, із самого початку війни разом зі своїми доньками та внуками допомагає нашим воїнам ЗСУ. Вона щодня впікає до ста булочок та пиріжків. А одного разу ми з нею спекли аж 150 булочок, свіжу випічку ми даруємо нашим захисникам, щоб вони не були голодними і мали сили протистояти ворогу. Ось така у нас бабуся-герой Іра!» - розповідає учениця 5 класу Рейда Ангеліна. Серпень.

Скоро розпочнеться навчання в школі. А тому в бомбосховищі потрібно зробити додаткові отвори для надходження свіжого повітря. І ось тут знадобилися уміння і руки наших батьків-чоловіків. У пилюці і спеці вони продовбали товсті стіни бомбосховища, вставили труби і замурували їх. А наш робітник дядя Вова Фартушний зварив сіточки до них, щоб ніякі тваринки туди не пролазили. Дякуємо нашим таткам-героям.

Вересень. Дізнавшись, що наші воїни зазнали тяжких поранень у бою, і потрапивши до лікарні, не мають навіть шкарпеток і спідньої білизни, тому наші вчителі вирішили їм допомогти. Вони зібрали кошти і наступного дня Роман Сергійович Мотуз купив у місті необхідні речі і відвіз їх у лікарню. Наші захисники були дуже розчулені і красно дякували за підмогу. Але взяти подарунки вийшли лише троє з них, які могли ходити. Та хлопці сказали, що всім розділять порівну.

Ось які в нашій школі чудові вчителі - герої , що живуть із нами поруч і завжди допоможуть. Дяка щира Вам, наші гарні і добрі люди! І на останок хочеться звернутися до всіх наших ворогів віршем, який написала наша вчителька Лариса Володимирівна Чех: 

«Не стріляйте…

А собори душ, собори душ

В усі дзвони дзвонять, ніби кличуть: -

Не стріляй, не убивай, не руш!

Подивись у небо, там курличуть

Так тужливо й сумно журавлі,

Наче душі безневинно вбитих,

Наче діти, що ростуть без матерів,

Наче мами, сивиною вкриті …

А собори в кожного із нас закликають: -

Люди, схаменіться! Не вовчиця ж породила вас…

Зупиніться, люди, зупиніться!

Не стріляйте в білих голубів…

Білий голуб – Божа пташка миру.

Не стріляйте в білих лебедів,

Не ламайте лебедині крила.

Хай сміється мила дітвора,

Мати від війни нехай не плаче…

Схаменіться – вже прийшла пора Мир і дружбу, й сонечко побачить…

Не стріляйте у собори душ…

Не стріляй, не убивай, не руш».

Залишаймося в безпеці, будемо здорові, будемо сильні!

Все буде Україна!   

#разомдоперемогимандніпро