«Сьогодні ми живемо у тяжкі часи, про які колись буде читати майбутнє покоління в підручниках з історії. Вже минув рік з початку повномасштабного вторгнення  Росії в Україну. За цей рік кожен громадянин став сильнішим і витривалішим. Кажуть, що у всьому треба шукати позитив, тож за цей рік українці згуртувались, як ніколи раніше, і це тішить. Багато хто почав волонтерити, допомагати, як людям, так і тваринам, що постраждали від російської агресії.

 У місті Новомосковську та його районах багато людей не тільки пішли волонтерити, а й стали  на захист нашої  країни. Таким волонтером є учителька ліцею №11 міста Новомосковська, а також за сумісництвом мій класний керівник - Самойленко Наталія Григорівна.  Розповідає Наталя Григорівна: «Страх, невизначеність, розпач, розгубленість, шок... Емоції перших хвилин першого дня повномасштабного вторгнення росіян... Точніше мій ранок вже почався і був таким буденним: підготовка до уроків, конспекти, кава. Був таким звичайним…до звуків пролітаючою ракети над домом... У голові промайнуло: "То не літак. На літак не схоже... Невже? Не може бути!" А моєю Україною вже розквітали жахливі квіти вибухів.

Далі телефонні дзвінки рідним, якісь рішення, приїзд дочки з одномісячним малюком і новини, новини, новини... моніторили щохвилини... знов дзвонили, списувались, дізнавались про страшні події на нашій землі.

Такі були перші дні. Я не знала що робити, чим допомагати, як буде далі з навчанням, як підтримувати та про що говорити з дітьми. Що можу зробити я в таких умовах? Багато хто став одразу на захист країни, дівчата волонтерили, створювалась Швейна рота, учасницями якої стали подруги доньки. Дивлячись на це думала, що я можу зробити працюючи онлайн, доглядаючи сина-інваліда дитинства та з місячним малюком на руках? Виявляється можу! І така нагода з'явилась на третій день війни.

У групі нашого села з'явилось повідомлення про необхідність нагодувати пиріжками наших хлопців з ТРО на блокпостах. Ми почали того ж дня. Перші пиріжки смажили на сковорідці, далі експерементували з формами та начинками, пекли рогалики, пиріжки, на Великдень - паски. Продукти привозили волонтери, щось купували самі, допомогали родичі, друзі, односельчани та просто небайдужі люди. Особливо було скрутно, коли не стало продуктів на полицях у селі, а виїхати було важко, не працював транспорт. Проте ми шукали можливості, гуртувались і продовжували пекти.

На навчальному фронті були свої особливості. Навчання онлайн нам не в новинку, але під час війни - завдання з зірочкою. Старалась підбадьорювати дітей, підтримувати, вислухати їх, давати надію на ліпше, вигадувала цікаві завдання, щоб відволікти від страшних новин.

Натомість пиріжкова історія обривається у червні. Тоді багато волонтерів змушені були припинити діяльність через брак бензину, повернення на роботу, адже жити за щось теж треба. Але це стало новим витком моєї волонтерської діяльності вже у вересні.

Так на базі ліцею № 11 міста Новомосковська, у якому я викладаю, був створений підрозділ вище згаданої Швейної роти, яка займається пошиттям адаптивного одягу для поранених у госпіталі, польових шпиталів, а також одягу та білизни для захисників та захисниць на фронті. З'явилась кімната, де ми встановили швейні машинки ліцею, робимо розкрій та зберігаємо матеріали. Деякі учасники, як і я, забирають розкрій та шиють вдома. Хтось кроїть, хтось зшиває, а хтось пере та прасує готові вироби, допомагає з доставкою на пошту та з пошти.

За півроку нашої діяльності під координацією Швейної роти ми відшили більше 1000 виробів. Це: сімейні труси, труси на зав'язках, постільна білизна, розпашонки, подушки-валики, торбинки тощо. Шиємо на перервах, коли нема уроків, вдома, шиємо вдень, вночі, коли є світло, коли нема світла. Були складнощі і з доставкою матеріалів та готових виробів. А ще величезна заслуга дітей у тому, що ми робимо, адже неймовірно тішать наших воїнів листи, малюнки, обереги від дітей, які ми вкладаємо у посилки.

Наразі Швейна рота Новомосковська працює і ми не збираємось зупинятись. Сьогодні мене переповнюють інші емоції: гордість, любов, вдячність та впертість на шляху до нашої. такої бажаної, Перемоги! І, як би не було важко, я вірю в ЗСУ, вірю в наших людей, у єдність українців і цілого Світу проти зла! Ми обов'язково Переможемо!»

Залишаймося в безпеці, будемо здорові, будемо сильні!

Все буде Україна!  

#разомдоперемогимандніпро