«НЕЗЛАМНІСТЬ. Тільки по-справжньому шляхетні люди, яким властиве співчуття, відповідальність, здатні відчувати  біду і допомагати.

Війна триває, і ми впевнено показуємо світові свою незламність. Нині, як ніколи, важливо триматися разом і боротися проти агресора. Не всі можуть це

 Чим унікальні українці? Перераховувати можна довго, але дві риси відрізняють мій народ і возвеличують – це людяність та єдність. В українців споконвіку існує традиція допомоги, спільної праці, піклування про ближнього.

 Саме такими є і  всі мої односельці. А я хочу розповісти про свою  маму та її подругу. Вони колеги, обидві працюють у школі, мають родини та по двоє діточок. Але все це не стало  на заваді!

 З перших днів війни допомагають готувати страви військовим. «Наші захисники не мають бути голодні!» - вирішили вони. Поєднували це з уроками, звітами та безкінечними курсами з підвищення кваліфікації, домашніми справами. І інколи здавалося, що сьогодні вони витратили свої останні сили, але вже завтра, хоч і трохи невиспані, знову ставали у «стрій». І так продовжувалося до кінця червня. Потім військові тимчасово виїхали і діти побачили своїх матусь вдома, а мами згадали, що вже давно почалася в них відпустка і на роботу бігти не треба. Але ж хіба вони можуть сидіти спокійно вдома, коли в країні таке відбувається? І знову почалися ранні підйоми, бо треба встигнути і вдома зробити домашні справи і військовим приготувати обід. Але це не просто борщ, суп і каша, це обов’язково пиріжечки, тістечка, відбивні, а ще й компоту наварити. І так усе літо. «Готуємо обіди не задарма, а за щасливі очі людей, які їх отримують», - інколи говорить матуся. Вони роблять з великим бажанням долучитися до створення позитивних змін. Укладають свої вміння та сили для допомоги і створюють можливості підтримки для інших. Допомагаючи, вони дарують добро. В один голос говорять: «Найкращою нагородою є щасливий погляд тих, кому допомагаємо».

 Почався вересень, відпустка скінчилася, наші матусі вийшли на роботу, але готувати обіди не перестали: у вихідні дні продовжують дарувати смачну їжу нашим захисникам, а з понеділка на дистанційну…

 Ось так і продовжується їхня «толока». Звичайно, що їм буває важко, але причетність до наближення перемоги дає їм силу.

 Для мене мама стала частинкою чогось великого, незламного. Я думаю, що всі ми маємо внутрішнє сяйво, і коли  дбаємо про інших, то воно сяє найяскравіше. Ось так і моя матуся щодня випромінює світло й любов із свого серця і перетворюється для нас усіх джерелом доброї енергії, а відтак  навчає нас виблискувати своїм сяйвом...

 Нелегко виборювати волю України… А по-іншому й не буде!

 Вистоїмо! Маємо бути гідні Героїв!»

Залишаймося в безпеці, будемо здорові, будемо сильні!

Все буде Україна!   

#разомдоперемогимандніпро