ОСВІТНЬО-ПІЗНАВАЛЬНИЙ МІНІПРОЄКТ “МОЯ УКРАЇНА”. ДІДУХ
Я, Береза Дмитро Миколайович, учень 4 класу комунального закладу освіти «Інгулецький ліцей» Дніпропетровської обласної ради», вирішив долучитись до участі в освітньо-пізнавальному мініпроєкту “Моя Україна”. Хочу вам розповісти про Дідуха.
Українці – нація хліборобів. Дідух – це та народна українська традиція, яка ще раз доводить відсутність спільного між нами і московитами. Слово «Дідух» прийшло зі старослов’янської мови і в перекладі означає «дух предків», родоначальника сім’ї – Діда, який оберігає рід. Дідухом міг бути перший чи останній сніп, або ж – найгарніший. Традиції – дуже локальна річ, тож виготовляли Дідухи із різного збіжжя – залежно від того, у якому регіоні що росло. Пшениця, до речі, не є найдавнішою культурою, найдавнішими в Україні є просо і жито. Дідух ще мав назви Коляда, Корочун, Колядник. Це був сніп або плетені пучечки, обв’язані стрічками, але не так, як переважно продають нині – не був він таким розцяцькованим.
Переважно на Різдво встановлювали Дідуха – сніп, але є регіони, де були і дід, і баба. Дід – це сніп, а Баба – це солома, яку могли класти під стіл. Дідух міг мати три, п'ять чи сім ніг.
«Ноги», завдяки яким він міцно стоїть, уособлюють коріння, світ мертвих. Верхня частина, що символізує серединний світ, світ людей, має у кожному пучку по сім штук колосків. Сімка — одне зі знакових чисел, це сім днів тижня, сім поколінь, сім кольорів веселки. Зернятка у колосках — верхній світ з божествами, птахами та солярними символами.
Дідухом цей сніп називався тому, що був символом померлих пращурів. Саме через це його і виносили з хати наприкінці свят: відповідно до структури зимової обрядовості, душі померлих пращурів запрошували на святкування, а потім, у певний час, відпроваджували. У Західній Україні, район Львова, різдвяні снопи палили на третій день Різдва, щоби зігріти прабатьків. Гріти покійників – відправляти їх у той світ і вогонь освітлював їм дорогу.
Окрім того, спалення Дідуха викликає асоціацію з принесенням людського життя у жертву з надією, що це сприятиме доброму врожаєві.
У Карпатах Дідух могли класти під стіл, а на Закарпатті під сніп ховалася дитина, котра мукала, щоб у новому році добре велася худоба.
А давайте виготовимо Дідуха: На найменший Дідух вам знадобиться 2️⃣1️ колосок.Перед роботою замочіть їх ненадовго в гарячій воді, щоб вони стали м'якими й еластичними. Потім розберіть колосся за розміром. В одному пучку має бути сім штук (символ сім'ї, днів тижня і семи поколінь). Кожну сімку треба перев'язати мотузкою під самими колосками, рівненько, обережно і міцно, тому що пізніше солома висохне і вузол послабшає. Потім зібрати пучки докупи «східцями», аби вийшла красива «голова». Розділіть сноп на три «ноги» (якщо колосків багато, то на п'ять чи сім). Щоб Дід був стійкішим, можна закріпити в основі кілька міцних соломинок. Найпоширеніший традиційний варіант — Дідух у вигляді року. До складу такого виробу входять чотири яруси, які символізують чотири пори. Кожен ярус має по три гілки — місяці. Для кожної гілочки складають по чотири пучки, у кожний пучок входить по сім колосків (вони символізують тижні та дні). При складанні такого Діда для кожного ярусу можуть використовуватись різні види злаків. Кожна зернова культура уособлює певну пору року. Далі Дідух прикрашають за власним смаком і фантазією. Це можуть бути мальовничі стрічки, ляльки-мотанки, сухоцвіт, калина тощо. Найголовніше – прикрашаючи, використовувати тільки натуральну сировину та матеріали. Можна додавати до прикрас трави, переважно цілющі. Їх вплітають неспроста: звіробій приносить здоров'я, мак – гроші.
Багато народних майстрів виготовляють Дідухи для музейних експозицій та на продаж. Але ж, власноруч виготовлений Дідух принесе Вам і Вашій родині безліч неповторних емоцій і задоволення, поєднає покоління і можливо стане ще однією різдвяною традицією вашої родини.
Джерела інформації: