«Цьому козацькому отаманові судилось зайняти особливе місце в історії українського козацтва, історії Січі, а отже – й України. Сталося так, що Петро Калнишевський (1690 – 1803) виявився останнім кошовим отаманом Запорізької Січі, останнім оборонцем її традицій. Тривалий час його ім’я було оповите таємницею. 

  Ім’я Петра Калнишевського виринає в документах архіву Коша Запорозької Січі з початку 50-х років XVIII ст., коли він займає вищі старшинські посади: 1752 – 1761 рр. – похідний полковник; 1754 – 1761 рр. – військовий осавул; 1762 р. – кошовий отаман; 1763 р. – військовий суддя; 1764 – 1775 рр. – кошовий отаман.

  Серед гетьманів та кошових віддавна жила традиція: одразу по номінації закладати церкву. За життя Калнишевський своїм коштом спорудив з десяток церков на Роменщині, у Києві, на Запорожжі. В економічній політиці кошовий отаман дбав про розвиток сільського господарства на Січі, поширення торгівлі, енергійно займався колонізацією Запорожжя. Незважаючи на майже безперервні бойові дії, Калнишевський не тільки захищав кордони запорозької території, а й всіляко прагнув якнайшвидше заселити її великі безлюдні простори, сприяв переселенню селян з України на вільні землі. Внаслідок його зусиль на Запорожжі виросло 45 сіл, понад 4 тис. хуторів-зимівників, у яких осіло близько 50 тис. хліборобі

  У російсько-турецькій війні 1768 – 1774 рр., Калнишевський очолював діюче Запорозьке військо, виявляючи неабиякий організаторський хист, талант полководця і особисту хоробрість. Він продемонстрував також вміння орієнтуватися в політичній обстановці і надзвичайну дипломатичну гнучкість. Його заслуги, авторитет згодом мусила визнати й цариця, котра 1770 р. оголосила подяку війську Запорозькому за доблесть у російсько-турецькій війні, а самого кошового Калнишевського нагородила золотою медаллю з діамантами, найвищою відзнакою імперії – орденом Андрія Первозванного. В 1773 р. йому було присвоєно військове звання російської армії «генерал-лейтенант».

  Успіхи у війні, до яких доклав чимало зусиль Петро Калнишевський, стали початком його тривалої неволі. Зміцнивши свої позиції в Причорномор’ї, царизм вирішив у 1775 р. ліквідувати Запорозьку Січ, яка за своїми демократичними традиціями не вписувалася в самодержавно-кріпосницькі порядки Росії. На початку червня 1775 р. величезне військо під командуванням генерал-поручика П. Текелія рушило в напрямі Запорозької Січі.

  Петро Калнишевський і січова старшина здали російським військам Січ без бою. Доля ж Калнишевського стала таємницею для всіх, за винятком царського двору. Колишні запорожці склали легенду про те, що їх останній кошовий втік до Туреччини, там одружився і навіть мав сина. Інша ж легенда твердила, що Калнишевський оселився на Дону. І лише майже через століття дослідники встановили, що кошового Петра Калнишевського заслали у Соловецький монастир.

  Тюремний режим Калнишевського відзначався особливою суворістю. За переказами, останнього кошового виводили з камери до церкви лише тричі на рік: на Великдень, Преображення Господнє і Різдво. Влітку Калнишевського позмінно охороняло четверо солдатів, взимку біля його каземату чатувало троє

  2 квітня 1801 р. указом Олександра І, Петро Калнишевський був звільнений з монастирської тюрми. Але хворий, сліпий кошовий тепер уже за власним бажанням залишився у монастирі, де й помер 31 жовтня, в суботу, 1803 року на 113 році життя. Поховано його на головному подвір’ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором, про що свідчила масивна надгробна плита. Але є дані, що плита була перенесена в інше місце. Отже, щоб здійснити задум про перевезення останків кошового в Україну, потрібно тепер відшукати могилу.

  Ось така вона, сумна і трагічна, історія зруйнування Січі та винищення запорізького козацтва, і пов’язана з нею доля кошового отамана Петра Калнишевського. Сьогодні Українська Православна Церква вшановує пам’ять видатного кошового отамана Петра Калнишевського. Він мав усе: владу, шану, багатство. Він керував волелюбною громадою, був багатою людиною, володів 16-ма тисячами голів худоби. Під час арешту в його зимівнику та хуторах було описано 639 коней, 107 голів великої рогатої худоби, 14 тисяч овець, понад 2 тисячі пудів збіжжя, а також вилучено золота та срібла на 42520 рублів та в різних валютах 8988 рублів. Безсумнівно, він мав що втрачати, однак не змирився з царською підступністю. Обрав правду, тісний і тернистий шлях страждань.

  Кошовим отаманом Січі Калнишевський пробув десять років. Але можна сказати, що то була ціла епоха – епоха Калнишевського. Талановитий державний діяч і політик, патріот України Калнишевський стійко, невтомно і мужньо захищав Запорозьку Січ від національно-колоніального наступу Російської імперії. Відчайдушно і наполегливо намагався врятувати це останнє вогнище української державності, волі та незалежності».

  Витримаємо, переможемо, відбудуємо!

  Віримо в перемогу, підтримуємо ЗСУ.

  Все буде Україна!    

  #генетичнапамятьнаціїмандніпро