На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів українців

Славних, молодих...

      Саме віршем Павла Тичини розпочався захід з нагоди вшанування пам’яті Героїв Крут для учнів 7-11 класів, слухачів Дніпропетровського відділення МАН України. У палаці культури студентів імені Юрія Гагаріна Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара у кімнаті Гетьманів відбулося вшанування пам’яті Героїв Крут. Учасники заходу прослухали повідомлення про цей тяжкий період в історії рідної країни.

      З матеріалів Інституту історії НАН України відомо, що під час відступу 27 студентів потрапили до рук більшовиків. Розлючені великими втратами «червоні» катували і стратили студентів, гімназист Григорій Піпський перед рострілом почав співати гімн: «Ще не вмерла Україна», інші студенти його підтримали. Тому виконання державного гімну під час заходу пам’яті було особливо болючим і патріотичним моментом.

       Учасники Дня пам’яті Героїв Крут читали авторські поезії та прозові твори присвячені реаліям сьогоднішнього дня, коли Україна знову змушена відстоювати свою волю і незалежність як і 1917 року. «Шлях до свободи» Богданової Марини, «Найдорожче», «Рідне» Шамаєвої Єви,  «З АТО», «Дух народу» Савченко Олесі, «хто вмє так любити цих воїнів, як вона?» Крамарь Ольги, «Карпати» Комарин Юлії, «Записки українського школяра» Курмаз Ярослави – говорять про біль і горе, та все ж таки вселяють віру в щасливе майбутнє нашої Батьківщини.

      Нехай вже завтра скінчиться війна і тисячі синів, батьків, коханих повернуться до рідної домівки...

Повернення

З-за обрію вертались не одразу -
З димлячою цигаркою в зубах
Сновидами тікали раз за разом
туди, де поховали в біль свій страх.

Розводами боїв в граненній склянці
і спалахами вибухів в очах
Контуженими повертались вранці
Щоб зникнути у мирних вечорах.

І з-під чола зажурено-сідого
Німою мудрістю розтрощених полків
Ви намагалися знайти дорогу
І кожен йшов як міг, а не хотів.

Ми вийдем вам на зустріч, й, хоч нетвердо,
Але потиснем руку вояка.
З-за обрію верталися непевно
Званнями на пожовклих сторінках.

Звоник Богдан

МИ – ПАМ’ЯТАЄМО!