У заході взяли участь учні 7-11 класів м. Дніпропетровська, м. Кривого Рогу, м. Дніпродзержинська та Новомосковського району. Учасники заходу читали авторські поезії, які, здебільшого, були присвячені подіям на сході України. у Майже, у кожному рядку, не по рокам дорослих поезій, відображалась «війна очима дітей». Савченко Олеся, Львова Юлія, Заруба Діана, Крамарь Ольга, Комарин Юлія, Гоцірідзе Майя, Шамаєва Єва, Малова Наталія у своїх поезіях описали страшні реалії війни, але з тим і непохитну віру у перемогу українського народу.

З АТО

«Привіт, матуся.

Лист з Луганську

Пише тобі рідний син.

На нас кидаються зненацька,

А ми за рідних тут стоїм.

Стоїм за нашу Україну,

За ненароджених дітей…

Стоїм, тому що козаки ми,

І ризикуєм кожен день.

Я не голодний, не хвилюйся.

Все більш – менш добре, втрат нема.

Товаришам допомагаю,

Читаю часто «Кобзаря».

Також писав листи коханій,

Вона відповіла мені.

Тобі писав – згадав дитинство,

Як зранку бігав по росі…

Ти, мамо, тільки дочекайся.

Скоро додому повернусь

Й до тебе, моя рідна ненько,

Тихенько, ніжно пригорнусь…»

За вікном хуга люто віє,

Сердитий вітер завива…

Сиве волосся, сльози ллються –

У мами сина вже нема…

                                                                                                            Савченко Олеся

      Були представлені і прозові твори «Записки українського школяра» Курмаз Ярослави, «Шлях до свободи» Богданової Марини, де описано красу душі і незламність духу українського народу.

      Вразили своєю щирістю поезії Блощинської Софії «Одиночество», «Чужое горе», «Мама».

«Одиночество»

Я каждый день выхожу во двор,

Прохожу один и тот же маршрут.

И каждый день обращаю свой взор

На дедушку, что часто ходит тут.

Он всегда одинок и всегда печален.

В его глазах большая тоска.

Он человек в моей жизни случайный.

Но мне почему-то его боль так близка.

Не знаю, где его жизнь поносила,

Что выбирал он в жизни, с чем остался.

Не знаю, какая вела его по жизни сила.

Кого он любил и с кем он расстался.

Он каждый день тут проходит один.

Я каждый день провожу его взглядом.

И сколько мимо проходит спин,

А с ним никого я не вижу рядом.

И мне так хочется подойти и обнять,

Пускай его взгляд холоднее льдин,

Но я почему то хочу понять,

От чего же он вечно один?

Почему он мне кажется так знаком,

И чем могла его жизнь обидеть.

Отчего в один день за своим окном

Я боюсь однажды его не увидеть?

Я смотрю, как он идет домой:

Между тысячи – одинок, среди всех – невидим.

Мне кажется, в доме его – покой.

И нет никого, кто б ему помог.

Как жаль, что мы стариков не видим!

И страшно однажды средь этих квартир

Со своими слезами одной остаться.

И страшно однажды увидеть мир

Точно такими пустыми глазами.

      Дніпропетровське відділення Малої академії наук України висловлює щиру вдячність ректору ДНУ імені Олеся Гончара Миколі Вікторовичу Полякову, директорові Регіонального центру моніторингу освіти центру довузівської підготовки Балашовій Тетяні Василівні, директору Палацу культури студентів імені Юрія Гагаріна Стукалу Вадимові Вікторовичу, кандидату філологічних наук, доценту кафедри української літератури Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, Шаф Ользі Вольтівні.

     Сподіваємось на подальшу співпрацю спрямовану на творчий розвиток молоді Дніпропетровщини.